Столиця регіону, місто Рівне, лежить на берегах річки Устя неподалік від її впадіння в Горинь.

1461 р. Рівне купив волинський князь С. Несвицький, після смерті якого (1479) його вдова іменувала себе М. Ровенською. За неї на одному з річкових островів постав замок, і маєтку незабаром було надане магдебурзьке право. 3 1518 р. містом володіли магнати Острозькі, панування яких тривало понад сторіччя. У 1723 р. Рівне перейшло до князів Любомирських і стало їхньою резиденцією.

З 1793 р. Рівне стає повітовим містом Волинського намісництва, а згодом — губернії (1797). Небагата місцева архітектурна спадщина дореволюційних часів складається із трьох культових і однієї світської споруд. Найстаріша будівля міста — дерев’яна греко-католицька Свято-Успенська церква (1756) знаменита «ланцюгом підвалин моральних», яким приковувалися нечесні парафіяни для публічної спокути гріхів. Свято-Воскресенський собор (1895), що за радянських часів використовувався як музей атеїзму, у роки незалежності поділили між представниками двох гілок українського православ’я. Єдина вціліла після війни дуже ефектна католицька споруда нині являє собою концертний зал філармонії. Експозиція обласного краєзнавчого музею розгорнута в будинку, де з другої половини XIX ст. містилася Рівненська гімназія.