Обласний центр, місто Полтава, лежить на яркуватих схилах долини річки Ворскла. 1430 р. поселення подарували татарському мурзі Лексі, тут постала земляна фортеця, яку 1482 р. зруйнувала орда кримського хана Менглі-Гірея.
За часів Речі Посполитої фортецю відбудували, і 1641 р. Полтава здобуває міські права. З початку Визвольної війни (1648) і до ліквідації Гетьманщини (1775) місто було центром однойменного полку. Під час Північної війни (1700—1721) між Російською імперією і Шведським королівством, після тривалих марних спроб захопити місто, на його околицях відбулася грандіозна Полтавська битва (1709) — переломна подія кампанії.
Армія Петра І розгромила менш чисельне військо шведського короля Карла XII і примусило його тікати. З Полтавською битвою і подіями, що їй передували (знищення гетьманської столиці Батурина), пов’язана одна з найтрагічніших сторінок становлення української державності. На боці Карла XII з частиною козацтва виступив гетьман Іван Мазепа (1632— 1709), якому начебто шведський король обіцяв надати незалежність козацьким землям. Вчинок гетьмана, що присягався на вірність російський короні, донині неоднозначно трактується дослідниками історії.
У Полтаві безліч монументів і споруд нагадують про русько-шведську війну. Вони розташовані переважно в районі бойовища — на північній околиці сучасного міста. Поруч з найстарішою з них — Самсонівською церквою (1856) — розташовані пам’ятник на братській могилі російських воїнів (1894) і будинок музею історії Полтавської битви. Пам’ять про майже 10 тисяч загиблих вояків скандинавської армії увічнена монументами шведам від росіян і шведам від шведів, встановленими до 200-літних роковин битви.
З ліквідацією Полтавського полку 1775 р. місто дістає статус повітового, по черзі перебуваючи у складі Новоросійської губернії (до 1783), Катеринославського намісництва (до 1796) і Малоросійської губернії (до 1802). Новий етап розбудови міста настав 1802 p., коли Полтава стала губернським центром. За архітектурним задумом вона мала стати своєрідним «малим Петербургом». Новий центр міста — Олександрівська (нині Кругла) площа — був закладений на місці зустрічі Петра І з героями оборони Полтави 1709 р. Тут зведено Монумент (Колона) Слави (1811), від якого радіальнo розходяться вісім вулиць. По колу площа оточена ланцюгом адміністративних споруд — губернаторськими будинками, поштамту, дворянських зібрань тощо. Донині залишаючись композиційним центром Полтави, Кругла площа є найвидатнішим класичним архітектурним ансамблем України, що відрізняє місто від будь-якого іншого.
Найстарішими збереженими будівлями Полтави є Спаська церква (1706), комплекс споруд Хрестовоздвиженського монастиря (XVII— XIX ст.) і дзвіниця Успенського собору (1801). Чоловічий монастир був заснований 1650 р. на високій горі над Ворсклою, а найбільш вражаючі його споруди — Хрестовоздвиженський собор (1709) і чотириярусна дзвіниця (1786) видні в Полтаві звідусіль.
Серед архітектурних пам’яток початку минулого століття особливе місце посідає оригінальний будинок губернського земства (1908), що став чи не першим зразком українського стилю в громадському будівництві. Зараз тут розміщена експозиція Полтавського краєзнавчого музею. Мистецьку палітру міста розмаїтять художній музей і низка літературно-меморіальні музеїв — І. Котляревського, Панаса Мирного і В. Короленка. Серед монументів особливою прикрасою Полтави є дореволюційні роботи — пам’ятники на могилі І. Котляревського (встановлений до 100-річ-чя написання «Енеїди», 1898) і М. Гоголю (1913).